державний вищий навчальний заклад

Дрогобицький коледж нафти і газу

м. Дрогобич
вул. Грушевського, 57
(03244)3-89-69
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
skype: dkng_drohobych

З рубрики "Життя "Львівобленерго"

 

Історія освітлення Львова: від кінного трамвая до першої електростанції

Першу електростанцію загальноміського значення збудували у 1894 році. Втім, якби не фатальна помилка керівництва кінного трамваю, її поява у Львові могла б затягнутися на невизначений час.

"У Львові існував кінний трамвай з 1880 року. А коли у Стрийському парку мала відбутись крайова виставка Австро-угорської імперії, постало питання про те, що потрібно якось туди відвозити людей. Відтак магістрат звернувся до керівництва кінного трамваю з проханням побудувати колію. Ті, в свою чергу, гонорово відмовились, оскільки не були впевнені у її рентабельності, – розказує Андрій Крижанівський.  –  До речі, коли керівництво кінного трамвая укладало угоду із магістратом, то контракт для останнього виявився дуже невигідним. Львівський Магістрат не отримував грошей від прибутку трамвая, навіть стосовно прибирання вулиць після коней між обома сторонами завжди точились суперечки. В угоді навіть був такий пункт: якщо керівництво трамвая вважало невигідним будівництво нових рейок у певному місці, то місто ніяк не могло його заставити це зробити".

Почувши про відмову кінного трамвая будувати колію до Стрийського парку, за цю ідею взявся професор Львівської політехніки Роман Дзеславський, запропонувавши ввести у місті електричний трамвай. Тож у 1894 році у Львові з’явилась перша загальноміська електростанція.

"Довгих шість років до неї був підключений тільки електричний трамвай, а також шість дугових ламп, які освітлювали льодовий каток на Пелчинському ставі. Він був розташований на вулиці Вітовського, де сьогодні будинок СБУ", – зауважує Андрій Крижанівський. 

Все змінилося у 1900 році, коли у Львові будували Оперний театр. Магістрат вирішив, що потрібно його споруджувати вже з електричним освітленням.

Тому директор міських електромереж Йозеф Томіцький запропонував не зводити окрему електростанцію, а від центральної, що розташовувалась на вул. Сахарова (де трамвайний парк), провести кабельні лінії до самого Оперного.

Відтак у тому ж таки 1900 році в підвалі опери змонтували розподільчий пункт, і театр, фактично, став партнером міських закладів електричних в подальшій електрифікації міста. 

"Від цього розподільчого пункту, який знаходився у підвалі опери, почали заживляти об'єкти міста. Зокрема, Промисловий музей (тепер Музей ім. Шептицького) був одним із перших. Втім уже згодом у Львові з'явилось дуже багато людей, які захотіли електрифікувати власні будинки", – додає Андрій Крижанівський.

Таким чином директору міських мереж Йозефу Томіцькому доручили розробити проект подальшої електрифікації міста. Але для цього магістрат надав йому лише чотири мільйони крон.

Такої суми вистачило би на те, аби прокласти мережу постійного струму лише на кілометр, що й близько не забезпечило б світлом самих львів'ян.

Розробивши проект, Томіцький пішов до Романа Дзеславського, який на той час став уже ректором Львівської політехніки.

Вони обидва розуміли, що для того, аби провести електрику в будинки містян, потрібні чималі кошти. Тож чоловіки пішли на хитрощі, заявивши, що розроблений проект потрібно відправити у Відень на експертизу.

Як і прогнозували, вони отримали відповідь, де було вказано, що вся ця задумка невигідна.

Озброївшись аргументами поважних фахівців, Дзеславський і Томіцький запропонували місту збудувати нову велику електростанцію, вартість якої становила вже 14 мільйонів крон.

"У магістраті взялися за голови, коли почули такі цифри. Але Дзеславський і Томіцький пояснили: розширення існуючої електростанції не забезпечить освітленням будинки львів'ян. Це лише даремна трата коштів. Якийсь час тривали перемовини, що не обійшлися без інтриг, але у 1909 році у місті все-таки вдалося збудувати нову електростанцію, яка, до речі, функціонує й по сьогодні. Розташована вона ззаду за Податковою, тепер це – Львівська ТЕЦ", – згадує Андрій Крижанівський.

Ще у 1860-х роках у Львові збудували завод із виробництва штучного газу. За допомогою хімічних реакцій зі 100 кг вугілля там отримували 30 кубометрів якісного газу. Спочатку ним освітлювали вулиці, а потім постачали й до помешкань самих містян.

Провівши світло в оселі містян, магістрат вирішив, що настала черга ввести інновацію й на вулиці Львова, які на той час освітлювалися лише газовими ліхтарями. 

У 1909 році на відрізку від Оперного театру до площі Соборної встановили перших 80 вуличних ліхтарів. Вони були недосконалими, а догляд за ними вимагав чималих зусиль. 

"Коли згорав вугільний електрод всередині ліхтаря, треба було кожні три дні замінювати його разом із дуговими лампами. Дістатися нагору було важко, навіть із драбиною це неможливо було нормально зробити. Тож у місті придумали таку хитромудру конструкцію: всередині стовпа облаштували корбу, до якої можна було дістатись через маленькі дверцята. І монтер кожні три дні міг опускати той світильник й замінювати вугільні електроди", – підкреслює Андрій Крижанівський. 

А. Крижанівський: "В архіві я знайшов дуже цікавий документ, завірений печаткою польського генерала. У 1918 році під час українсько-польських протистоянь обидві сторони домовились про те, щоби на території львівської газівні та елекрівні не розповсюджувались бойові дії. Який це рівень дипломатії був, аби в часи війни по-джентельменськи домовлятися про електро й -газопостачання населенню".

В 1930 році площа Львова збільшилась із 60 гектарів до 120 через приєднання Сигнівки, Кривчиць та інших підміських територій. Через це виникла потреба розширити площі електровиробництва.

На цей час у місті діяли ектростанції на Персенківці, на вул. Сахарова, в підвалі Оперного театру була майстерня ремонту лічильників, а також на розі теперішніх вулиць Винниченка і Личаківської стояв будинок, у якому знаходились міські електричні мережі.

Це приміщення стало замалим для Львова, тож почали шукати нове. Спочатку обрали ділянку на початку вулиці Зеленої, але її віддали під забудову інституту мікробіології через те, що Рудольф Вайгль першим винайшов вакцину проти тифу.

Потім зупинились на території, де зараз стоїть будинок СБУ. Отримати її просто так не вийшло, оскільки там працювали військові, які згодом ще й стали вимагати за землю чималі гроші. 

"Одного разу в архіві я натрапив на документ, який власноруч написав сам президент Львова, – із гордістю каже пан Андрій. – Він написав приблизно таке: "Пане генерале, як стало мені відомо, вам дали земельну ділянку, на якій ви вже збудували свій корпус. Тож якщо ви вимагаєте, аби я заплатив 50 тисяч злотих, то я зараз напишу в Міністерство оборони про те, що ви займаєтесь рекетом». Тож генерал відразу здався і віддав цю територію під забудову для міських електричних мереж".

Відтак у 1937 році на вулиці Вітовського спорудили будинок міських закладів електричних.

Тоді на його відкриття до Львова приїхала навіть делегація з Чехії та Румунії.

Проте установі не судилось довго проіснувати – у 1939 році її захопили НКВДисти, потім – Гестапо, а ще згодом там запрацювала СБУ. І повернутися до цього будинку енергетикам більше не вдавалось.

  

Автор: Наталя Антонишин, “Варіанти” (http://varianty.lviv.ua/) 

Опубліковано: 15 січня 2018 р., 15:10